现在，来自世界各地的媒体向我提出了采访请求，我想用这封信回复大家，这是我在乌克兰的见证。
一个多星期前发生的事情令人难以置信。我的国家很和平，大城市、城市和乡村都充满了熟悉的生活。
2 月 24 日，我们在战争开始的宣告中醒来。坦克越过乌克兰边境，飞机闯入我们的领空。这些城市被火箭发射车封锁。
我作证：尽管克里姆林宫的发言人保证称这次入侵为“特别行动”，但这是对平民的谋杀！最可怕的是获悉关于儿童中的受害者。大约八岁的爱丽丝死于阿赫蒂尔卡街——祖父试图用自己的身体保护她。来自基辅的巴琳娜，她和她的父母一起死于炮击。大约14岁的阿尔塞尼…… 在曾经和平的首都郊区，一个碎片击中了男孩的头部，救护车根本无法在弹火下获得营救。
当俄罗斯再次说它“不对平民发动战争”时，我将首先说出这些受害孩子的名字。
巴琳娜和父母死于基辅受攻击的第一天，她的一个哥哥和妹妹受了重伤
我亲自作证，我们的妇女和儿童住在防空洞和地下室。显然，您已经看到了这些拍自基辅和哈尔科夫地铁里的照片，人们和他们的孩子，还有宠物躺在一起。对有些人来说是令人印象深刻的镜头，但对于乌克兰人来说，是整整一个星期可怕现实。有些城市的家庭几乎几个昼夜都不能离开防空洞。
老百姓生活在地下防空洞
我们的孩子在地下室里学习。婴孩们在那里出生，因为妇产医院不得不搬到地下室。战争的第一个孩子在入侵的第一天出生，他看到的不是平静的天空，而是混凝土的地下室天花板。现在已经有几十个在他们的生活中还不懂事的孩子们这样地来到这个世界。
2月25日在基辅的地铁站里生下的一个女婴
我作证，这场战争不只是通过炮击来攻击平民：那些依靠药物治疗和维持生命的人们没办法正常的得到治疗。能轻松的在地下室注射胰岛素吗？能在炮击的条件下拿到治哮喘病的药吗？更不用说数以千计的癌症患者挽救生命的化疗和放射疗法都被推迟了。
大众城市充满了绝望——被战争切断，亲人们离散，坐在轮椅上的残疾人，卧床不起的病人，孤独的老人的帮助--- 对这些人开战是双倍罪行！
我们的街道上到处是难民——在你们的许多国家，你已经看到这些疲惫的妇女和眼中含着痛苦的儿童。男人将他们护送到边境并返回保家卫国。尽管如此悲惨，乌克兰民族是绝对不会投降的。
在基辅的地下掩体里的妇女和孩子。很多男性公民参加了当地的民兵组织
袭击者认为他们会用闪电战占领乌克兰城市。但出乎意料的是，它不仅遭到了乌克兰军队的抵抗，而且还遭到了所有民众的抵抗。说乌克兰语的，或者说俄语的各种政治信仰、不同宗教、不同民族的乌克兰人前所未有地团结了起来。
克里姆林宫的倡导者们吹嘘地说，乌克兰人会用鲜花把他们似为解救者来迎接。但是乌克兰人却用莫洛托夫燃烧瓶来迎接他们。
受攻击城市的居民在公共网络里相互呼应，在自家的小区里巡逻，帮助孤寡的人做饭，为护卫队收集药品和军需品。只是简单地做他们的工作——在药房、在商店、在公交上、在物业管理中——为了继续生活，为了胜利。
感谢他们所有人——现在所有乌克兰人都成了军人，所有人都成了志愿者。这扰乱了攻击者们的计划。
我作证，虽然攻击者躲藏了，但是俄罗斯军队损失了成千上万人的性命。我们为俄罗斯母亲设立了一条热线，让她们知道他们的儿子没有像在克里姆林宫里被告知的那样接受训练，而是在侵略乌克兰中牺牲自己的生命。
我作证：乌克兰想要和平！但乌克兰会捍卫自己，任何时候都不会投降。
而我们需要的是封锁领空！最终脱下白手套吧，无论如何是不能保持中立的。因为下一个普京可能会找到你。封锁领空吧，在地上我们自己可以应付。
在炮击不停歇的城市，那里人们几天都无法离开地下室，甚至无法获得食物，我们需要安全走廊，以便得到人道主义援助，让平民前往安全的地方。
我借此机会请求给我们人道主义援助，并感谢那些已经提供人道主义援助的人。还有那些为我们的妇女和儿童提供庇护所的人。我感谢你们国家的那些居民，他们来到广场支持乌克兰。我们看到了，也非常珍惜这些！
世界上很多国家举行游行支持乌克兰
亲爱的所有国家媒体代表们，我呼吁您们：继续报道在我们国家正发生的实情。俄罗斯联邦铺开的信息战中，甚至驳倒了自己侵略的事实，每一个证据都非常重要。
通过这封信，我作证并想传达到世界各地：在乌克兰的战争---这不是那里或什么地方的战争，这场是在欧洲以及在欧盟边境线上的战争。
乌克兰正在阻止这个明天就可以以侵略性的方式入侵和平的城市的力量。
如果阻止不了开始用核战恐吓的普京，那么世界上就根本不会有安全的地方。
我知道这一切听起来像是一场噩梦。但这是我们新的事实。我们就在这里面生活。况且我们还不知道它会持续多久。
但我们一定会赢。我们肩并肩，我们有武器。这叫团结。用爱团结在一起的的乌克兰。
荣耀归于乌克兰！
Elena Zelenskaya/奥莱娜·泽连斯卡娅
附乌克兰原文:
Відкритий лист Олени Зеленської до представників світових ЗМІ
До мене зараз звертаються представники ЗМІ з усього світу з проханням про інтерв’ю.
Хочу відповісти цим листом одразу всім. Це моє свідчення з України.
У те, що відбулося, неможливо було повірити ще трохи більше тижня тому. Моя країна була мирною, а мегаполіси, міста й села були сповнені звичного життя.
24 лютого ми прокинулися з оголошенням початку війни. Український кордон перетнули танки, у наш простір увірвалися літаки. Міста оточили ракетні установки.
Я свідчу: попри запевнення пропагандистів Кремля, які називають це вторгнення «спецоперацією», – це вбивство мирних людей!
Найстрашніше читати про жертв серед дітей. Про восьмирічну Алісу, яка загинула на вулиці Охтирки – дідусь намагався прикрити її своїм тілом. Або про Поліну з Києва, яка загинула від обстрілу разом із батьками. Про 14-річного Арсенія... У колись мирному передмісті столиці осколок поцілив хлопчику в голову, а швидка просто не змогла доїхати під вогнем.
Коли Росія вкотре скаже, що «не веде війну проти мирного населення» – я назву ці імена найпершими.
Я свідчу: наші жінки та діти тепер живуть у бомбосховищах та підвалах. Ви, певне, бачили ці знімки з київського та харківського метро, де люди лежать долі разом із малечею та домашніми улюбленцями. Для когось – ефектні кадри, але для українців уже тиждень – це нова страшна реальність. Є міста, у яких сім’ї не можуть вийти з бомбосховищ по кілька діб.
Наші діти вчать у підвалах уроки. І народжуються там, бо під землю мусили переміститися пологові будинки. Перша дитина війни, яка побачила не мирне небо, а бетонну стелю підвалу, з’явилася на світ у першу добу вторгнення. Тепер малюків, які у своєму житті ще не знали миру, вже кілька десятків.
Я свідчу: ця війна ведеться проти мирного населення не тільки обстрілами: люди, які залежать від постійного лікування та догляду, не можуть його якісно отримати.
Чи легко колоти інсулін у підвалі? А дістати під обстрілами ліки від астми? Не кажучи вже про тисячі онкопацієнтів, для яких відклалися життєво важливі хіміотерапія та опромінення.
Пабліки міст переповнені розпачем – відрізані війною, залишилися далеко від родичів і допомоги люди з інвалідністю, на кріслах колісних, лежачі хворі, самотні літні. Війна проти таких людей – подвійний злочин!
Наші шляхи переповнили біженці – у багатьох ваших країнах ви вже бачите цих стомлених жінок і дітей із болем в очах. Чоловіки довозять їх до кордонів і повертаються воювати. Адже попри весь цей жах українці не здаються.
Нападник думав, що захопить українські міста бліцкригом. Але несподівано для себе зустрів спротив не тільки української армії, а й усіх громадян. Україномовні чи російськомовні, українці різних політичних переконань, релігій, національностей об’єдналися перед вторгненням, як ніколи раніше.
Кремлівські пропагандисти хвалилися, що українці зустрінуть їх квітами, як визволителів. Але українці зустрічають їх коктейлями Молотова.
Жителі атакованих міст координуються у соцмережах і патрулюють будинки, допомагають самотнім, готують їжу, збирають ліки та амуніцію для захисників. Просто роблять свою роботу – в аптеках, магазинах, на транспорті, у комунальних службах – щоб життя продовжувалося й перемагало.
Дякую їм усім – зараз усі українці стали армією, і всі стали волонтерами. І це змішало плани нападника.
Я свідчу: хоч нападник приховує, але втрати російських військових сягають тисяч життів. Ми створили гарячу лінію для російських матерів, щоб вони дізналися – їхні сини не на навчаннях, як кажуть їм у Кремлі, а гинуть при спробі захопити Україну.
Я свідчу: Україна хоче миру! Але Україна оборонятиметься й ніколи не капітулює.
І що нам потрібно – закрийте небо! Зніміть нарешті білі рукавички, ви все одно не зможете зберегти нейтралітет. Бо наступним Путін може прийти до вас. Закрийте небо, а на землі ми самі впораємося.
У містах, де не вщухають обстріли, де люди опиняються під завалами та не можуть вийти з підвалів уже кілька днів, навіть щоб дістати їжу, нам потрібні коридори безпеки для надходження гуманітарної допомоги та виїзду мирних жителів у безпечне місце.
Користуючись нагодою, я звертаюся з проханням надати нам гуманітарну допомогу та подякувати тим, хто вже надає її. А також тим, хто прихистив у себе наших жінок і дітей. І дякую всім жителям ваших країн, які виходять на площі на підтримку України. Ми бачимо й цінуємо це!
Я звертаюся до вас, шановні представники ЗМІ інших країн: продовжуйте показувати, що в нас відбувається, і розповідати правду. В інформаційній війні, яку розгорнула Російська Федерація, яка спростовує навіть сам факт вторгнення, кожне свідчення надважливе.
А ще цим листом я свідчу й хочу донести до світу: війна в Україні – це не війна «десь там». Це війна у Європі й на кордонах із ЄС.
Україна зупиняє силу, яка вже завтра загарбницьким способом може увійти у ваші мирні міста.
Якщо не спинити Путіна, який погрожує розпочати ядерну війну, у світі взагалі не залишиться безпечного місця.
Я знаю, все це звучить як страшний сон. Але це наша з вами нова реальність. Ми живемо в ній. І не знаємо, скільки часу це триватиме.
Та ми обов’язково переможемо. Ми поруч і у нас є зброя. Вона називається єдність. Єдність у любові до України.
Слава Україні!